Пшемислав Журавський вель Граєвський: Чи поняття «Креси» сьогодні потребує уточнення і дискусії? (I)

Роздуми над питанням, чи поняття «креси» досі може викликати дискусії, можна закрити одним коротким – ТАК. Позаяк цей термін викликає негативні почуття у багатьох білорусів, литовців та українців, це вказує на його неоднозначність, від визнання якої не втечеш. Тому суть питання в іншому. Йдеться не стільки про те, на скільки це дискусійне поняття, а більше про те, чи й надалі наші східні сусіди мають його таким вважати – пише спеціально для Kresy24.pl проф. Пшемислав Журавський вель Граєвський, історик та політолог з Лодзького університету.

Креси і кресовість настільки глибоко вкорінені в польській культурі, що спроба відійти від цього терміну, дивлячись реально (тобто з огляду на те чи взагалі це можливо зробити) виглядає абсолютно неможливою, а з моральної точки зору, навіть образливою, тільки тепер для поляків. Вирішення проблеми чутливості терміну «креси» полягає не в тому, щоб усунути це слово із публічного вжитку, а в оновленому ознайомлені з цим поняттям наших народів (білорусів, литовців, поляків та українців), які віками були в московській неволі і це позначилося на міжнародних контактах. Їх відновлення після 1991 року дає можливість переосмислити власну культуру і ментальність щоб акцептувати традиції та поняття одне одного.

Терпеливо пояснювати

Оскільки вилучити термін «креси» з польської мови, а поняття «кресовості» з польської культури неможливо, при цьому термін цей дратує наших східних сусідів, то нам залишається терпляче пояснювати їм, що в польській мові та в польській культурі він не має негативного значення. «Креси» і «кресовість» не асоціюється для поляків з відсталою провінцією чи феодалізмом, чи з пануванням Польщі над неполяками, але з героїчною обороною кордонів – із вартою біля воріт Речі Посполитої, і ця варта тримала на своїх плечах безпеку і процвітання всіх народів Речі Посполитої. Це терміни з якими по’вязані безкорисливий патріотизм і багатство культур, мов, релігій та звичаїв; багатство, яке слід пам’ятати і подавати, як спадщину загальну – яка належить всім спадкоємцям Речі Посполитої, це щось більше ніж посварені між собою національні надбання і конфліктуючі між собою, окремі національні пом’яті.

Британська аналогія, як інструмент просвітництва

Хіба шотландські чоловічі спідниці – кілти та шотландські волинки – це виключно шотландська традиція і британці – які не є шотландцями (англійці, валлійці та ірландці з Ольстера) вже не мають права вважати їх одним із загальних британських символів? Чи змінює щось, що шотландці та англійці затято і часто дуже жорстоко билися між собою? Бували навіть випадки, коли і кілти, і волинки англійці забороняли. Звісно є суттєва різниця між народами Великобританії та народами колишньої Речі Посполитої. Велика Британія існує донині, і жодна іноземна держава не знищувала її культури чи не намагалася позбавити національної пам’яті. Річ Посполита обох народів зникла 225 років тому, і всі її народи пройшли різноманітні етапи і форми поневолення. Разом з тим її культурну спадщину важко чітко розділити між сучасними народами, так само, як неможливо виокремити з британської культури окремих і взаємно-переплетених елементів культур британських народів. Вернигора назавжди віщуватиме майбутнє Польщі з українських курганів. Дзяди ніколи не будуть лише білоруськими, а великий князь литовський Вітовт з малюнка Матейка і колони Гедиміна на литовських стягах будуть для поляків іконами перемоги під Грюнвальдом. Без сумніву, кожен поляк легко скаже, що це була польсько-литовська перемога, а якщо ще трохи подумає, то додасть, що серед литовських хоругв більшість бійців були предками сьогоднішніх білорусів та українців. Бо в польських хоругвах, зібраних із земель від Перемишля до Камянця-Подільського служили переважно русини – українці, лицарство із воєводств Руського, Белзького та Подільського, які на той час впродовж 60 років належали Польській Короні. Однак нікому не прийде до голови, шукати сенсовності в спробах приписати грюнвальдську перемогу лише одному з народів чи переконувати, що інші не мають права до участі в її славі та пам’яті про неї.

Помилка використання поняття «кресовості» ХХ сторіччі для опису давніх віків

Единбург – це не «кресове» місто Англії, а столиця Королівства Шотландії, так само як і Вільнюс це не «кресове» місто Польщі, а столиця Великого князівства Литовського, а Київ, як частина колишньої Речі Посполитої, був столицею Коронної Русі, тобто сьогоднішньої України, а Гродно було містом, де проходив кожен другий сейм Речі Посполитої Обох Народів – місто, яке ділило цю функцію з Варшавою. І тому столичний статус цих міст заперечує «кресовість» чи провінційність цих земель, тож – до 1795 р. (1795р – Перший Розділ РП – прим. перекл.) не було і «кресових земель» у розумінні ХХ ст.

Бо Річ Посполита була не національною державою поляків, а державою станів, багатоетнічної та багаторелігійної знаті, яка хоч і полонізувалася, особливо з другої половини XVII століття, але все таки ще мала політичну свідомість локальної приналежності: литовської, української (в географічному розумінні цього слова – тобто київсько-чернігівсько-брацлавської), подільської, вітебської, могилівської, лівонської, мазовецької, малопольської, великопольської та ін. Так було (з врахуванням еволюції до етнічно-національної свідомості, яка проявлялася вже з другої половини XIX століття) до кінця існування цієї знаті – тобто до 1917-1945 років, коли вся ця соціальна група була повністю знищена.

Також не було масової, організованої владою, польської колонізації, що змінювала б етнічні риси деяких земель, за винятком викрадення литвинами людей з Мазовії та заселення ними литовських лісів, як це було до унії, тобто в 13-14 століттях. Дике Поле заселяли різні люди. Магнатів Вишневецьких, під владою яких були ці землі, мало цікавили віровизнання чи мова селян, якими заселялися ці території, чи воїнів, які записувалися до них у надвірні хоругви. І одні й інші швидко рутенізувалися, тобто сучасною мовою – українізувалися (адже багато людей серед прибулих, втікали на ризиковану українську свободу від феодальних зобов’язань, що лежали на цих верствах населення з інших кінців Речі Посполитої, та й із сусідніх країн від Валахії до Чехії, або ж ішли уникаючи різноманітних проблем із законом, маючи бажання якнайшвидше злитися з українським оточенням і „розчинитися” в ньому).

Сюди з’їжджалися також іновірці, які втікали до Речі Посполитої від релігійних переслідувань, типових для Європи тієї епохи. (Можна згадати, наприклад, гетьмана Пилипа, Орлика, рід якого ведеться від чеських гуситів). Таким чином, не існувало поняття «кресів» в розумінні «земель недостатньо польських”, оскільки етнічна приналежність, на той час і в тій епосі, ще не була частиною політики.

Таким чином сам термін «креси» має різні значення в залежності від часу і епохи. Інакше розумілося колись, інакше розуміється зараз. І значення терміну визначається епохою, про яку йде мова. Креси – коли говоримо про XVII століття означають одне, а креси XX століття – інше. Креси – це і прикордоння Речі Посполитої, яке боронили від татарських, турецьких чи російських набігів білоруси, литвини і українці; але креси – в іншому розумінні прикордоння Польщі (яка до 1918р. була тільки частиною, а не всією давньою Річчю Посполитою) і лише в цьому, другому, значенні «кресовість» має відтінок суперництва за землю з «кресовими народами» – передусім з українцями (в практиці з галичанами) і в меншій мірі (при цьому говорим тут виключно про історичну пам’ять поляків, а не про історичну реальність) з литовцями і трохи з білорусами.

В Польщі існує пам’ять польско-українського конфлікту за Львів, Східну Галичину, Волинь та Бещади (про Холмщину знають лише історики-спеціалісти). Для поляків вона заступає собою всю цілісну картину відносин з Україною, яка, зрештою, на сьогодні не обмежуються лише п’ятьма західними областями. Що стосується Наддніпрянської України, то історія взаємовідносин Польщі з нею – це історія союзу 1920 р., а не хроніки боротьби та суперництва. Існує, хоч і набагато слабша, пам’ять про конфлікт з Литвою за Віленський край (але вже не про Сувальський регіон, про який переважно в цьому аспекті не згадується). Зазвичай не згадується про конфлікти з білорусами, бо, на щастя, поляки й білоруси ніколи не воювали між собою під своїми національними прапорами. Навпаки – в умовах панування на цих землях Москви білоруський дух міг вільно проявлятися лише в обозі польських повстанців у 1863 р. або поряд з Польським Військом в частинах Станіслава Булак-Балаховича – в 1919-1920 роках.

частина друга:

 

Пшемислав Журавський вель Граєвський: Чи поняття «Креси» сьогодні потребує уточнення і дискусії? (II)

 

Polska wersja artykułu:

Przemysław Żurawski vel Grajewski: Czy współcześnie pojęcie Kresy powinno być jeszcze kontrowersyjne?

 

фот. Pixabay License

tłum. Andrzej Końko